Outro

Billie Holiday – Gloomy Sunday

В’язкими туманами налипає пітьма на мої скроні.
Витираю чоло від багатоповерхівок, струшуючи їхні залишки на попелястий грунт. Може через надцять сотень років тут виростуть радіаційні багатоповерхові гриби і послужать чотириоким “людям” за більш менш безпечну їжу.
Над моїми грудьми нависають привиди щойнопомерлих ідей, які вирячились на мене своїми обуреними баньками, склавши руки поперед себе і бурмочучи якусь нецензурщину собі під носа, дедалі більше дратуючись від мого незвертання на них уваги.

Усе.

Зникло.

Зникли навіть дорожні знаки. Тепер автомобілі не знатимуть , в якому напрямку живе Щастя..
Знічено сідаю на червонястий гравій, наспівуючи щось невідоме з відтінками флейти в паузах.
Не знаю, де в мене взялися слова, з якого вони розуму, з якого століття, але сама їхня наявність підтримувала мені серцебиття.
Що я втратила?
Ким ти мені був?
Коханням?
Ні. Так називали тебе люди.
Мабуть, ти був моїм спустошенням…з зеленими очима..
І..От. Ти переміг.
Я спустошена. По-ро-жня. Якась така покалічена, як наше сьогодення.
Від тебе пахло димом і полуницями.
Від мене тепер пахне пусткою.
Я повірила в твої знахарсько-лікувальні здібності, натомість дістала виразку гідності й мегаполісний колір обличчя. І липучу пітьму.

В скуйовдженому чорному волоссі позаплутувались павучки. Вони ,бідолашні, не можуть звідти вирватись, вже понаплітали своїх ниточок де тільки можна і їм відчайдушно нудно. А мені..боляче.
Боляче ходити по розбитому посуді й використаних шприцах…босій.
Ніякої метушні, ніякого понеділка, ніякої весни.
Дурнувате трав’яне шипіння розсмоктується й приживається в моєму мозку.
Мабуть , усе позаду. Попереду кінець міста і широкоплече жовте бур’янове поле. Там я житиму.
Колись твій погляд випікав в моєму сонячному сплетінні вишневі пироги, а від сьогодні погляд випаленої трави охолоджуватиме мені пальці полиновим диханням.

Я не хочу бути золотавою багнюкою, що з огидою всмоктує в себе гострі підбори!
Я буду цвітом порожнечі..